НАЙТЯ́ЖЧЕ. Присл. до найтя́жчий. [Домаха:] Не так мені шкода самої себе, як шкода свого серця… [Карпо:] 3 серцем найтяжче порозумітись: неслухняне! (Крон., II, 1958, 120); 3 усіх дітей Артем найтяжче, найболючіше переживав утрату батька (Головко, II, 1957, 388); // у знач. присудк. сл. Про відчуття найбільшої ваги, найбільшого напруження, величезних зусиль.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 697.