Найо́мець, мця, м. Наниматель. Хто то поїхав? — Та то найомець од рудого пана наймати на молотилку. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.

2) Подставной рекрутъ, по найму идущій за кого либо, наемщикъ. О. 1862. V. 92. См. Наємець.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 491.