НАЙМИТЧУ́К, а, ч.

1. Хлопець-наймит. Попівський наймитчук.

2. перен., зневажл. Те саме, що на́ймит 2. Вчорашні фашистські наймитчуки товпляться на американських та інших імперіалістичних задвірках (Мельн., Обличчя.., 1_960, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 98.

Наймитчу́к, ка́, м. Нанятый для услугъ мальчикъ. Послав наймитчука по горілку. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 491.