НАЙМИТЧА́, а́ти, с. Малолітній хлопець, що наймитує в кого-небудь. — А в минулому я не тинявся б наймитчам обшарпаним по чужих стернях, ріллях… Не було б цього, — не був би я Яшком, комсомольцем завзятим (Головко, І, 1957, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 98.

Наймитча́, ча́ти, с. Мальчикъ нанятый. Гонивши волики свої без наймитчати сам на пашу. Мкр. Г. 58.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 491.