Про УКРЛІТ.ORG

наймит

НА́ЙМИТ, а, ч.

1. Робітник, що працює по найму у приватного власника, підприємця; батрак. Він ізгадав, як служив колись у лихих людей наймитом (Вовчок, І, 1955, 150); В кінці чумацького стоїща засліплений злістю Плачинда налітає на споконвічного наймита Мар’яна Поляруша (Стельмах, І, 1962, 26); * У порівн. Чула [Явдоха], що він ходив по роботах; він — хазяйський син, як простий наймит, робить на чужих людей… (Мирний, IV, 1955, 42).

2. перен., зневажл. Той, хто захищав чужі інтереси не з переконання, а з корисливих мотивів. Ваші господарі — Наймити татарам, Турецьким султанам (Шевч., І, 1963, 97); Хіба треба шукати імперіалістам кращого, вірнішого наймита, ніж римська церква, яка є втіленням всього коєного, агресивного і кровожерливого?! (Мельн., Обличчя.., 1960, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 98.

На́ймит, та, м. Наемникъ, нанятый работникъ. Ум. Наймито́к, на́ймитонько (Желех.), наймито́чок. Чого ти, наймитку, так рано встаєш? — Та я то обуваннячком, то одяганнячком надолужу. Ном. № 10851. Іде наймит із панщини, на воли гукає; а хазяйка з усіх мисок вечерю зливає: «Отсе ж тобі, наймиточку, вечеря з обідом, — не доїси вечерею, то доїдай хлібом; та не берись, наймиточку, до хліба м’якого, — візьми собі на полиці сухаря цвілого». Н. п. Ув. Наймити́ще, наймитюга. Приймай, жінко, та вареники, бо вже йде наймитище. Грин. III. 557. Доорався бідний наймитюга до вечірнього впруга. Грин. III. 558.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 491.

на́ймит (ж. на́ймичка) — у старо­му суспільстві — найманий робіт­ник, що працює по найму у при­ватного власника, підприємця; батрак. Іде наймит із панщини, на воли гукає; а хазяйка з усіх мисок вечерю зливає (пісня); Вранці Мар­ко до наймички Ручки простягає І мамою невсипущу Ганну величає… (Т. Шевченко); Із наймитів господа­рі бувають (І. Франко); Холодна роса, а на ній наймичка боса (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 384.

вгору