НА́ЙМАНЕЦЬ, нця, ч.

1. Той, хто найнявся на роботу до приватного власника, підприємця: найманий робітник. Син дрібного орендаря, найманця в панських маєтках, ..Янка народився 1882 р. в глухому фільварку (Рильський, III, 1956, 392).

2. Солдат або офіцер найманої армії; наємник. Хвацько дзенькаючи срібними острогам,. Прудивус, перевернувшись нараз на бравого найманця, підійшов до столу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 433); Десятитисячний загін німецьких найманців, що служили у польському війську, був притиснутий до Бугу і знищений (Визначні місця Укр., 1958, 127).

3. перен., зневажл. Той, хто захищає чужі інтереси не з переконання, а з корисливих мотивів. Вчені найманці капіталу з особливою запопадливістю взялися за перекручення історичного досвіду розвитку народів (Ком. Укр., 1, 1961, 55); Письменник [Ярослав Галан] читав черговий свій памфлет чи фейлетон, в якому таврував фашизм та його найманців із смітника українських буржуазних націоналістів (Мист., 4, 1962, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 96.