НАЙЛІ́ПШЕ. Присл. до найлі́пший. Тут Тоньо найліпше любив сидіти з вудкою і ловити рибу (Фр., III, 1950, 11); // у знач. присудк. сл. Про почуття найбільшої приємності, величезного задоволення, яке відчував хто-небудь. — Земле моя, матінко моя, — звертається він до неї, — з тобою мені найліпше! (Гончар, III, 1959, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 696.