НАЗУ́СТРІЧ.
1. присл. У напрямку, протилежному до того, в якому хто-, що-небудь рухається, наближається. Стрів [Антін] несподівано Марту. Ішла назустріч (Коцюб., II, 1955, 298); Колона машин саме спускалась в угорські рівнини. Назустріч котились широкі, як море, степи (Гончар, III, 1959, 173).
2. у знач. прийм., з дав. в. Уживається при позначенні напрямку, протилежного до того, в якому хто-, що-небудь рухається, розвивається і т. ін. Боса стала [Катерина] серед шляху. Втерлась рукавами. А москалі їй назустріч. Як один, верхами (Шевч., І, 1963, 36); Карпо вирвав із кільця кавалок ковбаси, пішов назустріч Микиті (Тют., Вир, 1964, 386); Цибулини лілій бубнявіли від весняної життєдайної сили, й стебла витикалися з землі назустріч сонцю (Довж., І, 1958, 437); // Уживається при позначенні напрямку, що веде до зближення з ким-, чим-нсбудь. Вона підійшла і схилилася над Юрою. Юра потягся назустріч їй, весь затремтівши й завмерши від щастя (Смолич, II, 1958, 7).
◊ Іти́ (піти́) назу́стріч: а) (кому, чому) виявляти співчутливе, дружне ставлення до кого-, чого-небудь: сприяти, допомагати. Наші індійські друзі завжди йшли нам назустріч. Хочете подивитися фабрику? Будь ласка. Хочете заїхати в село? Просимо… (Минко, На масте.., 1957, 92); б) (чому) сприяти здійсненню чого-небудь, прискорювати те, що має статися. Російський. народ прокидається до нової боротьби, іде назустріч новій революції (Ленін, 16, 1949, 315).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 94.