НАЗУ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до назува́ти. На голові в неї старенька хустина..; на ногах черевики нові, козлові, ще не назувані (Свидн., Люборацькі, 1955, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 93.