НАЗРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Зірвати в якій-небудь кількості що-небудь. Квіток було назриваєм та позаквітчуємось, як молоді, та до самого двору тими вінками величаємось (Вовчок, І, 1955, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 93.

Назрива́ти, ва́ю, єш, гл. Нарвать. Хвіялочок на віночок назриваю. Мет. 138.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 490.