НАЗОРИ́ТИ,рю́, ри́ш, док., перех., розм. Наглядіти, помітити кого-, що-небудь. Він її очима назорить між дівчатами і вмисне тоді до неї горнеться (Вовчок, І, 1955, 206); Офіцер звелів обшукати дуби, і як не ховався Карній за листям, його назорили і звеліли злазити (Бурл., О. Вересай, 1959, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 93.

Назори́ти, рю́, ри́ш, гл. Усмотрѣть, замѣтить. Він їх ще уперед назорив, що вони прийшли туди. Конст. у. Впала вона мені добре в око, ледві я її назорив. МВ. (КС. 1902. X. 150). Вони (злодії) і назорили, шо у батюшки така добренна патериця з срібною головкою. Мнж. 107.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 490.