НАЗОЛИ́ТИ¹ див. назо́лювати.

НАЗОЛИТИ², лю́, ли́ш, док., розм.

1. Набриднути, надокучити кому-небудь. Ти мені назолив (Сл. Гр.).

2. Зробити неприємність кому-небудь. — Треба мені було дуже Назолити одному… І Кузьму собі за мужа Взять на зло таки ж тому (Воскр., Подивись.., 1962, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 93.

Назоли́ти, лю́, лиш, гл.

1) Надоѣсть, досадить. Ти мені назолив(ся). Н. Вол. у.

2) Нащелочить, набучить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 490.