НАЗНАЧА́ТИ¹, а́ю, а́єш і НАЗНА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., НАЗНАЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех. Ставити позначки, помітки на чому-небудь; значити, мітити. Отець Харитін назначав нігтем, доки прочитав, і дивився через книжку в вікно (Н.-Лев., III, 1956, 88); Одібрав пробні картки від Попова. Знов мене не задовольняють. Надішлю тобі завтра рекомендованим листом — вибери, яка краще.. Одну я назначу № 1, а другу № 2 (Коцюб., III, 1956, 182).

НАЗНАЧА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., НАЗНА́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Намічати строк, час чого-небудь; призначати. — Коли ж, батьки, назначите весілля? — спитав один староста з урядників (Н.-Лев., І, 1956, 218); // Установлювати, визначати що-небудь. У неї лічитись не дорого, бо вона ціни не назначає, а всякий дає їй скільки може (Л. Укр., V, 1956, 163).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 92.

Назнача́ти, ча́ю, єш, сов. в. назначи́ти, чу́, чи́ш, гл. Отмѣчать, отмѣтить, намѣчать, намѣтить; обозначать, обозначить. Шух. І. 182. Піймуть поля, скільки їм назначиш. К. Псал. 236. Бог назначив, то й здохла ялівка. Камен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 490.