НАЗБИ́РУВАТИ, ую, уєш, недок., НАЗБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Збирати яку-небудь кількість чогось. Вулик за день назбирує двісті грамів меду. А в добру весну — кілограм (Горд., Дівчина.., 1954, 41); Щоб запалити в печі, треба було перше назбирати сухого ломаччя, бо готового палива не було (Коцюб., І, 1955, 67); Хлопчик назбирав піврешета яблук, приніс і подав бабусі (Н.-Лев., III, 1956, 349); Я тобі сьогодні назбирав конвалій (Сос., І, 1957, 65).

2. перев. док. Поступово зібрати, нагромадити, набути необхідну кількість чого-небудь (про майно, гроші і т. ін.). По копійці заробляла. Копу назбирала. Та до сина лист писала, У військо послала (Шевч.,1, 1951, 234); — Заробити можна тут добре, а витрачуєм на себе ми не багато, — то й можна назбирати хоч на поганеньке хазяйствечко (Гр., Без хліба, 1958, 156); Улас задумав поступати в Харківський університет. Лук’ян назбирав двісті карбованців грошей на дорогу (Тют., Вир, 1964, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 88.