НАЗБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Збити в якій-небудь кількості.

2. перен., розм. Зібрати, нагромадити, набути повну кількість чого-небудь (про гроші, майно і т. ін.). — Та й де він тілько маєтва [майна] назбивав? (Март., Тв., 1954, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 88.

Назбива́ти, ва́ю, єш, гл.

1) Сбить нѣсколько штукъ.

2) Напахтать масла. Жінка назбивала діжечку масла. Рудч. Ск. II. 167.

3) Назбива́ти гро́шей. Собрать денегъ. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 488.