НАЗАДГУ́ЗЬ, присл., діал. Зігнувшись. Панько сам не вчувся, коли нахилився, коли зняв руку понад голову й коли борзенько, назадгузь, висунувся з сіней (Март., Тв., 1954, 161); Кифір заточився і разом з мішком гримнув назадгузь на землю (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 370).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 88.