НАЗА́ВШЕ, присл., розм. Те саме, що наза́вжди. Ніколи, ніколи не хочу я вдруге такої хвилини пережити, як того ранку, коли ми розсталися назавше (Коб., II, 1956, 368); Наче моторошний сон, врізалась йому в серце назавше ота перша його дитяча зустріч із степовим крилатим розбійником [орлом] (Гончар, II, 1959, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 87.