НАЖИ́Н, у, ч. Те, що хтось нажав. І жінка раз по раз нахиляє жмути стеблин, зрізує колоски, складає в хустку гіркий нажин (Цюпа, Три явори, 1958, 051.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 87.