НАЖИВНИ́Й¹, а, е. Якого можна нажити; придбаний, набутий, нажитий ким-небудь. У його земля наживна, а не батьківщина або дідівщина (Сл. Гр.).

Ді́ло наживне́; Спра́ва наживна́ — що-небудь можна нажити, набути, придбати. [Гайдар:] Ясно, знання діла, вміння воювати — справа наживна (Корн., II, 1955, 68).

НАЖИВНИ́Й², а́, е́. Який застосовується як наживка. Наживна риба; // На який прикріплюють наживку; з наживкою. Наживний гачок.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 87.

Наживни́й, а́, е́ Благопріобрѣтенный. У його земля наживна, а не батьківщина ибо дідівщина. Волч. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 488.