НАЖИ́ВА1, и, ж. Те саме, що нажи́вка. Смагляве личко сяяло від щастя. Округлими ставали оченята, Коли хапав наживу окунець Чи лящик хитрий (Рильський, II, 1960, 303).
НАЖИ́ВА2, и, ж. Легке нетрудове збагачення; поступове збирання, нагромаджування, набування матеріальних цінностей, майна, грошей і т. ін. Грабовський викриває реакційність духівництва, показує, як у погоні за наживою та владою воно продавало інтереси народу (Ком. Укр., 8, 1964, 76); Не ради власної наживи Я зодчим виходив краї. Я — син Вітчизни, Я щасливий, Багатий розквітом її (Нагн., Вибр., 1957, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 86.