НАДІ́РВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до надірва́ти. Остання картка була надірвана внизу (Л. Укр., III, 1952, 741); Ось старий пухнатий заєць, — років п’ятнадцять тому Вовка надірвав йому вухо, і воно так і залишилося надірваним (Собко, Стадіон, 1954, 236); Стан, здоров’я поета був надірваний десятирічним засланням (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 435).

2. у знач. прикм. Позбавлений сили; змучений, ослаблений. На щоках моїх блідих, запалих. Мов та пляма червона горить, А в надірваних грудях помалу Щось стиска і нудливо щемить (Стар., Вибр., 1959, 16).

3. у знач. прикм. Охриплий, різкий, пронизливий, з надривом. Спочатку мовчав [Андрій], а далі й собі почав верещати тонким і надірваним голосом (Коцюб., II, 1955, 11); Хором керував церковний дячок — згорблений старенький чоловічок з надірваним тенорком (Добр., Ол. солдатики, 1961, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 69.