НАДІ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наділи́ти. Батько [І. Тобілевича] — людина завзята, енергійна, запальна, виняткової фізичної сили — був наділений почуттям гумору, мав добрий голос (Життя К.-Карого, 1957, 8); // наді́лено, безос. присудк. сл. Наділено Мотруну, Ярину, аж ось і Дарчина русява голова з непокритою короною кіс похилилась до білої ручки панни Юзі (Л. Укр., III, 1952, 676).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 69.