НАДІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДІ́ТИ, і́ну, і́неш, док., перех.
1. Одягати на себе або на когось одяг, взуття. А в неділеньку святую Мундир надіває [Максим] (Шевч., II, 1953, 254); Надівав батькові чоботи, мати підперізувала якимсь обривком, і я човгав собі (Ковінька, Кутя.., 1960, 53); Кайдашиха наділа тонку сорочку, зав’язалась гарною новою хусткою (Н.-Лев., II, 1956, 316); Зовсім не квапливими рухами він скинув піжаму, надів шкарпетки, черевики, штани (Шовк., Інженери, 1956, 4); // Натягувати, насувати щось на який-небудь предмет. На постіль надівають од москітів велику сітку і добре спиться, бо не душно і ніщо не кусає (Коцюб., III, 1956, 327).
2. Приладжувати, прикріплювати щось на кому-, чому-небудь, до кого-, чого-небудь. Надіває [Храпко] окуляри, бере перо, папір, примощується писати (Мирний, V, 1955, 175); Офіцер з полігона.. посміхнувся до своїх товаришів, що оточували Віталика, але, видно, зовсім не збиралися надівати на хлопця наручники (Гончар, Тронка, 1963, 107); — Дівчинонько-рибчинонько! Виводь мені коня мого. Коня мого, козацького. Надінь збрую із цвяхами. Із цвяхами, із бляхами (Щог., Поезії, 1958, 57); Я знайшов щось подібне до рятувалького пояса й надів його на дівчину. Вона плигнула за борт (Ю. Янов., II, 1958, 73).
3. Щільно вставляти, закріплювати, насаджувати на що-небудь. — Треба двоє звичайних коліс.. надіти на довгу вісь з двох боків (Ле, Право.., 1957, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 68.