НАДУРО́ЧНО. Присл. до надуро́чний. Нову гуту заклали поруч із старою, працювали хоч більше надурочно, але залюбки, і через рік вивели вже під дах (Панч, II, 1956, 78); Микола розповів, що працював надурочно (Гжицький, Вел. надії, 1963, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 82.