НАДТО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., НАДТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех., розм. Додавати для подовження, збільшення; доточувати частину до чого-небудь; приточувати. — Спідниця ще добра, але я з неї виросла — То нічого, панно! Я надточу (Л. Укр., III, 1952, 652); Що вгорі собі урву [мотуз]. То внизу надточу (Рудан., Переслів’я, 1958, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 80.

Надто́чувати, чую, єш, сов. в. надточи́ти, чу́, чиш, гл.

1) Прибавлять, прибавить, добавлять, добавить. Треба розуму надточити, де сила не візьме. Ном. № 5843.

2) Выцѣживать, выцѣдить, выточить часть (жидкости).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 486.