НАДСИ́ЛЬНИЙ, а, е. Який перевищує сили, можливості кого-, чого-небудь. Він і справді був дуже втомлений; ноги під ним тряслися від довгого і надсильного ходу (Фр., V, 1951, 306); Тільки Любов Прохорівна зрозуміла надсильну борню волі цього мужчини і полегшено зітхнула (Ле, Міжгір’я, 1953, 120); // Дуже важкий, непосильний. В антагоністичному суспільстві долею експлуатованої більшості є надсильна підневільна праця, яка спотворює людину (Ком. Укр., 11, 1960, 80); Надія на якусь мить засмикалась на гарбі з надсильним для неї снопом (Логв., Літа.., 1960, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 79.