НАДСА́ДЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАДСАДИ́ТИСЯ, саджу́ся, са́дишся, док., розм. Робити що-небудь з надмірним зусиллям, напруженням. Надсаджуючись, підіймає Шафік.. могильний камінь і встановлює йому в головах (Тулуб, Людолови, II, 1957, 153); // Виснажуватися фізично, втрачати сили; слабнути, знесилюватися. Навіть надсаджувалася [Пазя] роботою, лиш аби не допустити до того, щоби взяли яку наймичку їй до помочі (Март., Тв., 1954, 319); Машини за кілька кроків знову зупинялися у липкому, жирному багні, і люди знову надсаджувались, витягаючи їх (Собко, Шлях.., 1948, 69); // Надмірним напруженням зусиль пошкоджувати здоров’я; підриватися. — Та що, — кажу я, — будете самі мучитися? Віз страмний, ще надсадитеся абощо. От погодіть, я покличу людей (Фр., І, 1955, 50); // Дуже голосно кричати, говорити, співати. Співці надсаджувалися в пісенних змаганнях, де почувалися вже й нові мотиви про Голодний Степ (Ле, Міжгір’я, 1953, 124); — Брехня! — надсаджувався Балика, силкуючись перекричати гамір. — Безсоромна брехня! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 78.