НАДПРИРО́ДНИЙ, а, е.

1. Якого, за містичними уявленнями, не можна пояснити природним шляхом; не підлеглий законам природи. Івась був тендітне створіння, що трималося на ногах тільки завдяки якійсь надприродній силі (Досв., Вибр., 1959, 222); Всі явища природи слов’яни пояснювали існуванням особливих надприродних істот — богів (Іст. СРСР, І, 1956, 35).

2. Який перевищуй звичайну міру, норму, звичайний ступінь вияву чого-небудь; незвичайний. Очі з ям глибоких Блищали острим надприродним блиском. Раз в раз десь гублячись в далечині (Фр., XIII, 1954, 197); З усіх існуючих у природі звуків бомба увібрала все найстрашніше, найтрагічніше, щоб на цілі покоління отруїти слух людини диким надприродним виттям жаху та смерті… (Ле, Право.., 1957, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 76.