НАДПЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДПЛИВТИ́ і НАДПЛИСТИ́, иву́, иве́ш, док., розм.
1. Пливучи, досягати якого-небудь місця; припливати. Ріка та сама, але її хвилі, кожна краплина вічно інша надпливає… (У. Кравч., Вибр., 1958, 259); Коли надплила [дараба] ближче, Євгеній міг розпізнати те товариство, яке плило на дарабі (Фр., VII, 1951, 263); // перен. Легко і плавно наближатися. Маленька хмарка виринає і звільна, стиха надпливає (Фр., X, 1954, 14).
2. перен. Мимовільно виникати, з’являтися. Немов з глибини свідомості раптово і навально надплила болюча думка (Чаб., Катюша, 1960, 293).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 76.