НАДОЛОБЕНЬ, бня, ч.
1. Те саме, що надовба.
2. перен., лайл. Про нерозумну, безтолкову людину; бовдур, телепень. — Це я, діду! — обізвалась Ліда. — Га, га? Це ти? А я думав, знову той Шульженків надолобень ходить… (Кач., Вибр., 1958, 260); — Цікаво… — пророчив фельдшер, щоб не стояти надолобнем, коли людина йому розповідає з таким натхненням (Ле, Ю. Кудря, 1956, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 74.