НАДОКУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДОКУ́ЧИТИ, чу, чиш, док. Ставати неприємним, нестерпним від повторення, одноманітності і т. ін. Такі думки все ворушились в Мотузовій голові, надокучали йому, як мухи в спасівку (Н.-Лев., IV, 1956, 194); На кілька хвилин забувала [Іринка] про прикрість, але тоді починав надокучати стукіт годинника (Томч., Закарп. опов., 1953, 23); Дмитрові надокучило стояти, і він присідає на призьбі біля матері (Вільде, Опов., 1954, 32); Хлопчик надокучив матері запитаннями, коли приїде татко (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 545).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 74.