НА́ДОВБА, и, ж. Протитанкова перешкода із рейок, дерева, залізобетонних стовпчиків, тумб і т. ін., укопаних у землю. Попереду стриміли дротяні загорожі й надовби (Кач., Вибр., 1953, 386); Сповзли униз по сипучім піску протитанкові гармати. І лишались, по пояс загрузши в пісок, мертві солдати, мов кам’яні надовби на шляху танків (Мушк., Серце.., 1962, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 74.