НАДЛЮДИ́НА, и, ж.

1. За уявленням реакційної буржуазної філософії — людина сильної волі; індивідуаліст, який ставить себе над суспільством, поза його правовими й моральними нормами. Одурманений фашистською пропагандою, може, й справді уявляв [німець] себе надлюдиною, був певен, що дійде до Уралу, стане володарем світу (Гончар, Людина.., 1960, 128); — Ніцше ніколи не імпонував мені яко філософ. Його ідеал надлюдини і натовпу.. викликає протест своєю відкритою проповіддю людиноненависництва (М. Ол., Леся, 1960, 225).

2. Про видатну, велику людину. Про артистів, яких Тася бачила в кіно або слухала по радіо, які здавались їй мало не надлюдьми, Семен Григорович говорив панібратськи, як про близьких приятелів (Дмит., Розлука, 1957, 29); В школі вона вважала, що справжніми героями є люди лише ті, про яких писали в газетах, книгах. Люба вважала їх надлюдьми (Автом., Щастя.., 1959, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 73.