НАДЛО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАДЛОМИ́ТИ, ломлю́, ло́миш; мн. надло́млять; док., перех.

1. Зламувати не зовсім, не до кінця. Вона було пиріжком у неділю наділить, а надломиш у садку вишню, то за чуприну посмиче (Вовчок, VI, 1956, 226); // Відломлювати трохи, частину від чого-небудь. Хтось із партизанів узяв кочергу, надломив — вийшов костур (Мик., І, 1957. 324).

2. перен. Ослаблювати, підривати душевні й фізичні сили. Глибокі морщини на чолі свідчили ясно, що нещастя надломило того колись сильного і сміливого чоловіка (Фр., І, 1955, 147); Кілька місяців переховування по очеретах і нетрях надломили вже його молоде здоров’я (Ле, Мої листи, 1945, 223); Отаман вже й рушити з місця не міг — Його надломила чарчина остання (Перв., II, 1958, 387).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 72.