НАДКО́ЛЕНИЙ, НАДКО́ЛОТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мчи. ч. до надколо́ти. Мружачись, Софія взяла зі столу маленький срібний дзвоник, теж десь трохи надколений і подзвонила (Гончар, Таврія, 1952, 137); Сашко міг завжди тримати в них [кишенях] рогатку з бойовим припасом череп’яного дріб’язку до неї та ще знайдений десь на шляху.. складаний ножик з одним-однісіньким, ба й надколотим лезом (Юхвід, Оля, 1959, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 71.