НАДЗЕ́МНИЙ, а, е.
1. Розміщений над поверхнею землі. Коли озимі культури посіяні дуже рано, у рослин розвивається велика надземна маса, вони старіють (Колг. Укр., 7, 1956, 14); Мій рідний край — чорнозем невичерпний І попідземні надра, і надземні Будови ті, що гордий з них народ (Рильський, І, 1956, 424); // Який відбувається на землі. Тебе просив я в ночі темні оповідать мені казки про фей і про бої надземні, коли, як блискавки, клинки в руках богатирів сіяли (Сос., II, 1958, 354).
2. Який міститься поза землею, у просторі; небесний. Я б віддав отой надземний. Твій таємний світ надхмарний За наземне справжнє графство. За підхмарний замок гарний (Л. Укр., І, 1951, 368).
3. перен. Надприродний, потойбічний, загробний. Спориш не смів уже сумніватися, що чув надземний голос (Фр., II, 1950, 280); // Який перевищує звичайну міру чого-небудь. По її серці розплилося таке щастя, така надземна розкіш, таке внутрішнє вдоволення, якого не зазнала вже віддавна (Круш., Буденний хліб.., 1960, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 66.