НАДГОРО́ДА, и, ж., діал. Нагорода. Коли співи мої жалібнії Знову викличуть сльози чиї. То над скарби усі дорогії Надгорода то буде мені (Л. Укр., І, 1951, 349); [Іван:] А яка ж, Галю, буде надгорода Петрові за його працю? (Сам., II, 1958, 125).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 65.