НАДВІ́РНИЙ, а, с.
1. Розміщений у межах двору, садиби. На подвір’ї стояли рядами надвірні хати для челяді (Н.-Лев., II, 1956, 38); Данило підхопив Тосю за стан і скочив на горбок надвірного погреба (Смолич, Мир.., 1958, 9).
2. Який міститься із зовнішнього боку, виходить назовні. Надвірний термометр показував 5 градусів вище нуля (Минко, Повна чаша, 1950, 81); Рипнули надвірні двері, і слідом за хмарою морозного пару ввійшли доярки (Рад. Укр., 15.11 1961, 2); // Який виходить у двір. У невеличке надвірне віконечко заглядав світ рожевим поглядом (Мирний, І, 1954, 324); Нарешті вони ввійшли до великої кімнати з скляною надвірною стіною (Смолич, І, 1958, 58); // Який міститься, існує поза приміщенням. Він приніс з собою.. вогкість і свіжість літнього дощу, і надвірне повітря трохи очутило Раїсу (Коцюб., І, 1955, 316); Клекіт надвірний набирав свого вечірнього апогею (Ле, Міжгір’я, 1953, 150).
3. Який службою, перебуванням зв’язаний з двором (у 3 знач.), має стосунок до нього. Польська шляхта [у 2-й половині XVIII ст.] для охорони своїх маєтків формувала наймані загони так званих надвірних козаків (Іст. УРСР, І, 1953, 360); — Ми, значить, вільні були козаки, а то надвірні — панські. Ті у пана на всьому його жили й годувалися, й одягалися від його, а ми собі на волі (Мирний, І, 1954, 182); Біля воріт була сторожка, в якій вартувала надвірна служба (Панч, Гомон. Україна, 1954, 111); // у знач. ім. надві́рні, них, мн. Ті, хто службою, перебуванням зв’язані з двором (у 3 знач.), мають стосунок до нього. — А от, пам’ятай, що покійну матір твою один пан, що наїздом мій хутір спалив, хотів був до себе узяти… Так вона йому сокирою голову провалила; побоялися приступити до неї надвірні та й спалили з хатою разом (Стар., Облога.., 1961, 13).
◊ Надві́рний ра́дник — у дореволюційній Росії — особа, що мала цивільний чин 7-го класу. Опівдні до Мартинівщини прибув карний загін з п’ятдесяти чоловік. Разом з військовими приїхав надвірний радник Липський (Кочура, Зол. грамота, 1960, 498).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 64.