НАДВІ́Р’я, я, с. Обгороджена ділянка землі біля будинку; подвір’я. А у будень, то він тобі Не посидить в хаті. Все нишпорить по надвір’ю (Шевч., II, 1953, 256); Вантажні машини та підводи одна по одній вирушають з надвір’я (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 371).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 64.

Надві́р’я, р’я, с. Надворье. Діти бігали по надвір’ю. ЗОЮР. II. 28. Пусти, Юрасю, із застілля, да погляжу я по надвір’ю. Мет. 175.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 480.