НАДВЕЧІ́Р’Я, я, с. Час перед вечором; початок вечора. Тихе надвечір’я… Червоним багрянцем відсвічують на шибках останні спалахи призахідного сонця (Мист., 1, 1958, 35); Гірські надвечір’я на мальовничих схилах Ала-Тау завжди лагідні і тихі (Мас., Життя.., 1960, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 63.

надвечі́р’я = надвечі́рок — час пе­ред вечором; початок вечора; пе­редвечір’я; межова ознака перехо­ду дня в ніч (див.), світла в темряву; спостерігали за характером заходу сонця, передбачаючи тим самим погоду. Стояв свіжий осінній на­двечірок (І. Сенченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 383.