НАДВЕЧОРИ́, присл., розм. Те само, що надве́чір. — Чи не вас то я бачив колись влітку на скелі над водою в цій самій сукні? Ви стояли навколішки так надвечори, і молились богу (Н.-Лев., І, 1956, 186).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 63.