НАДБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Придбати, нажити що-небудь. Ще змалечку удвох ягнята пасли, А потім побралися. Худоби діждалися, — Придбали хутір, став і млин. Садок у гаї розвели І пасіку чималу, — Всього надбали (Шевч., І, 1951, 311); Увесь наш прадідівський спадок, Усе, що встигнемо надбать. Одержить з наших рук нащадок, Щоб далі й далі передать (Дор., Тобі, народе.., 1959, 19); // Завести кого-небудь. — Ціла боса команда в хаті. Одне менше другого!.. — В літах дядько, а потомків, бач, надбав (Гончар, Таврія.., 1957, 346).
2. Здобути, набути що-небудь. — Мабуть, не погано жилось на віку, коли надбали од безклопіття такого зайвого здоров’я! (Н.-Лев., І, 1956, 133); Партійні організації Закарпаття вже надбали певний досвід інтернаціонального виховання трудящих (Ком. Укр., 10, 1962, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 62.