НАДАРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАДАРИ́ТИ, дарю́, да́риш, док., перех., розм.
1. Наділяти чим-небудь, давати щось як подарунок, нагороду. * Образно. Іще хлоп’ятком бувши, чарував [Б. Сметана] Пражан вибагливих своєю грою, А виріс — і почав їх надаряти, Одважний учень сміливих майстрів. Натхнення невсипущого дарами (Рильський, II, 1960, 289).
2. перен. Давати кому-небудь добрі поради, побажання і т. ін. Балабуха не спромігся дати за Настю приданого ні мідного шага й тільки надарив своїм благословенням на дорогу (Н.-Лев., III, 1956, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 61.