НАДАРЕ́МНО, розм. Присл. до надаре́мний. Поїзда треба було довго ждати і гаяти надаремно час (Н.-Лев., IV, 1956, 110); [Чирва:] Товариш із города не дурно говорив вам про диктатуру. Так що громадянин Малоштан надаремно протестує (Мик., І, 1957, 64); Тут він, рибалка з-над Бугу, мабуть, закінчить свій шлях. Нема чого тішити себе надаремно, він не дитина (Гончар, III, 1959, 152); // у знач. присудк. сл. Марно, безрезультатно. Як тільки зачую чиюсь ходу, зараз колотиться серце. Але се надаремно: чай пили без панни Апелі (Коцюб., II, 1955, 261); Забили знадвору вікно. Але все це тепер надаремно. Засвітало, а в хаті у них все одно. Як в могилі тій, зимно і темно (Перв., II, 1958, 243).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 61.