НАДА́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до надави́ти. Кітель його був розстебнутий, на шиї, надавленій тугим коміром, горіли рожеві плями (Тют., Вир, 1960, 152); // нада́влено, безос. присудк. сл. * Образно. Лиш те жиє, лиш те жиє. Чим від дитячих днів Надавлено життя моє. Чим мучивсь я й болів (Фр., XIII, 1954, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 61.