НАГУ́ЛЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до нагуля́ти. Хор свіжих, нагуляних за літо голосів співає бадьоро, шумко (Вас., II, 1959, 106); Куди ж було нести їм силу, за зиму нагуляну, молоду? (Головко, II, 1957, 96); Кажуть, нібито вона дівоцька дитина, нагуляна матір’ю з лісниками… (Гончар, Таврія, 1952, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 59.