НАГРЯ́НУТИ, ну, неш, док.

1. Несподівано, раптово з’явитися. Марксистський гурток кілька разів збирався в училищі, але тут завжди була небезпека, що нагряне адміністрація (Бурл., Напередодні, 1956, 15); Вночі він нагрянув до неї з дядьками додому (Гончар, II, 1959, 266); // Напасти. Траплялось, що увесь город по цілих ночах був у тривозі, прислухаючись, як вили собаки, і сподіваючись, що ось-ось нагряне ворог і всіх переб’є або полонить… (Збірник про Крон., 1955, 49).

2. З великою силою, раптово розпочатися. А коли нагрянула війна — чашу лиха випив він сповна (Гонч., Вибр., 1959, 270).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 58.