НАГРИ́МАТИ, аю, аєш. Док. до гри́мати 2. Наумиху жаль взяв, що нагримала на свого пестунчика (Коцюб., І, 1955, 103); Добре нагримав батько на Оверка, що надумав приховать заробіток (Горд., Заробітчани, 1949, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 56.