НА́ГРАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до награ́ти.

2. у знач. прикм. Удаваний, нещирий. Елеонора Степанівна, легко повернувшись у мій бік, примружила палкі очі, осяяла мене такою награною любов’ю, такою ніжністю, що я весь спалахнув, мов на вогні (Збан., Малин, дзвін, 1958, 23); — Коротше кажучи, матінко, вирішили ми будуватися, — якимось награним тоном.. сповістив Крамаренко (Мур., Свіже повітря.., 1962, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 56.