НАГО́СТРЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАГОСТРИ́ТИ, гострю́, го́стриш, док., перех. Робити що-небудь гострим за допомогою точіння, клепання. Клепала [мати] косу, нагострювала її (Минко, Моя Минківка, 1962, 78); Дехто, сподіваючись, що на завтра прийдеться на жнива ставати, і серп позубив, косу нагострив (Мирний, IV, 1955, 246); Вона випила молока, нагострила сапку й пішла обгортати картоплю (Донч., Секрет, 1947, 95); * Образно. В слово думи уложи. Нагостри їх, мов ножі, І тоді пускай їх сміло,— — Стане слово те за діло (Черн., Поезії, 1959, 140).

◊ Нагостри́ти ву́хо (ву́ха) див. вухо; Наго́стрювати (нагостри́ти) соки́ру (меч) — готуватися до збройного нападу, до війни. Дарма палій війни нагострює сокиру і атомом своїм погрожує дарма (Гонч., Вибр., 1959 242).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 54.